«Політичне русинство» й проблема музично-україністичних студій на Східній Словаччині та Закарпатті

Михайло Хай (Київ)

Наукові взаємин та спільні дослідження музичного фолкльору найвіддаленішої гілки українського етносу – лемків – із Руссю-Україною донедавна перебували у стані перманентної стаґнації, культурної ізоляції та політичного переслідування, а на сьогодні переживають стадію, радше, початкову, ніж конструктивну. Хронічний брак обміну інформації та, особливо, музично-інтонаційного матеріялу з одного боку (метропольного) і критичний брак фахівців-етномузикологів – з іншого, марґінального – загальмували розвиток структурно-типологічних досліджень мелосу лемків мало не на два століття. Немало «прислужився» тут і чинник т. зв. «політичного русинства», що сіяв дезорієнтацію і профанацію як серед простого лемківського люду, так і у середовищі просвітянства й науковців. І якщо траґічна доля українців-лемків на польському боці, попри весь радикалізм і великодержавницький шовінізм політиків, загалом визначила їх причетність до «матірнього пня» (Ф. Колесса) материкової України, то підступна державна політика «русифікації» та ословаччення т. зв. «русинів» Східньої Словаччини нанесла їх свідомости та ідентичности невідворотних втрат. Навіть етнографічні дефініції реґіону – Підкарпатська Русь, Південне Підкарпаття, Закарпатська Лемківщина, Галицька Лемківщина, аж до зовсім абракадабричного – «Рутенія/Русинія Выходной Словакії» – нерідко у різних дослідженнях залежала не так від, власне, етнографічних означень, як від того з якої імперської столиці дивився той чи той дослідник на цей багатостраждальний терен. До слова слід сказати, що подібна тенденція властива також і північним реґіонам України, де північну Рівненщину та українську Берестейщину деякі дослідники й досі називають «Південною Пінщиною» або відверто зараховують до «Білоруського Полісся». Якщо ж говорити про терен, заселений лемками/русинами на словацькій державній території, то у науковій україністичній літературі вона здебільшого також поіменовується … «Східною Словаччиною». Польська наукова думка, попри всі шовіністичні висліди політично пацифікаторської акції «Вісла», дещо толерантніше відноситься до етнографічної термінології називаючи лемків, як і належить – lemkowie [23; 25 – 27, 29 та ін.]. Продовження

Засадничі принципи дослідження українських НМІ та виконуваної на них НІМ

Михайло Хай (Київ)

Історія – ідеологія – методологія – метода

Історичні передумови. Необхідність фіксації, документування й узагальнення знань про традиційний музичний інструментарій виникала вже на найдавніших стадіях розвитку людства (наскельні зображення МІ первісних людей, викопні предмети, що їх сучасна археологія атрибутує як музичні інструменти, скульптурні та іконографічні малюнки інструментів та музик, що на них грають тощо). Але якщо найперші методологічні підходи до проблеми ґенези, еволюції й побутування традиційних інструментів та музики, що на них виконується, були позбавлені конкретики форм і дефініцій, а найбільша дещиця самих інструментів та інформації про них безслідно щезла (інструменти з дерева або покладені за звичаєм у домовину їх власника/виконавця), то сучасна методологія має ґрунтуватись виключно на історично, науково арґументованих та експедиційно-польових засадах.
Продовження

«Відпрасована» культура

Михайло Хай (Київ)

Відгук-рецензія на навчальний посібник Богдана Гивеля «Оригінальні твори та обробки народних мелодій для акордеона». – Вип. 1. – Дрогобич. – Посвіт, 2010. – 62 с.

Процеси тотального наступу уніфікованої «паралельної культури» (термін В. Нолла) на чисте плесо традиційної музики, започатковані ще «Пролєткультом» з метою витіснення автентичного народного інструментарію з його питомого середовища у тоталітарній державі набирали під час крайніх потворних й, зрозуміло, зовсім не природніх форм. Але якщо насильницьки впроваджувана навчальними програмами із Москви суцільна «домризація», «балалайкізація» й «гармошкізація» «всєй страни» мала на меті зайняти нішу традиційного інструментарію й посіяти облуду «любімості в народє», то ситуація із «інструментом-оркестром» – баяном сягала значно ширше, зачіпаючи сферу не лише традиційну, але «випрасовуючи» (вислів доктора етноорганології із Санкт-Петербурга Ю. Бойка) геть усе, що музикою звалось. Замаскувавшись спершу під фальшиву личину «древнєрусского» (чит. давньоукраїнського – М. Х.) співця Бояна, перейшовши усі стадії модернізації й уніфікації і виконавши завдання наркома Луначарського – замінити усі філармонійні форми, він не задовольнився функцією «русского народного інструмєнта», а витіснивши із своєї питомої сфери свого найближчого сородича – акордеон – як тільки-но політична кон’юнктура змінилася – вкотре уже змінив личину, назвавшись «кнопковим акордеоном».
Продовження

Проблема інерційності руху паралельно-культурницьких процесів в т. зв. «народно-академічному» інструменталізмі пострадянського періоду

У статті/доповіді автор заглиблюється у надскладні діялектичні процеси інерційного мислення у царині сучасного т. зв. «народно-академічного» інструменталізму. Постулюється й аналізується відома теза про руйнівну дію домрово-балалайково-баянового кічу, адміністративним шляхом штучно насаджуваного в українському суспільстві упродовж всього минулого століття.

Автор доходить важливого висновку про безперспективність насильного імплантування чужинського інструментального звукоідеалу в здорове тіло автохтонної й автентичної інструментальної традиції кожного етносу і безповоротність її руху до самоочищення, самоідентифікації та самозбереження.

Проблема інерційності руху паралельно-культурницьких процесів в т. зв. «народно-академічному» інструменталізмі пострадянського періоду

«Запусти у Лютовиськах»

Акція Етнофесту «Креси Карпат»

«Запусти у Лютовиськах»

17 березня 2013 р. Поч. о 14:00

Актова зала Лютовиської СШ, с. Лютовисько Старо-Самбірського району Львівської области

Великий етнографічний концерт «Музична мандрівка Україною»

Участь беруть:
Креси Карпат

  • Михайло Хай (лірник Стефан, Київ)
    уродженець Лютовиськ, доктор мистецтвознавства, професор
  • Любомир Кушлик (Львів)
    доцент Львівської НМА ім. М. Лисенка, автор колекції українських традиційних музичних інструментів
  • Петро Зборовський (Турка)
    фольклорист, етнолог-бойкознавець, член Спілки композиторів України
  • Капеля інструментальної музики «Надобридень» (Київ)
    у складі: Михайло Хай (засновник і керівник, бурдонові цимбали, приспівки), Тарас Капущак (скрипка, скрипка-«тур», бас, спів), Юрій Шевченко (скрипка, скрипка-«тур», бас), Маргарита Степанова (бубон з тарілкою, бухало, решітко, денцівка, спів).

У програмі: Спогади про дитинство, презентація книг, виставки традиційних музичних інструментів, бойківські легенди, бувальщини і небилиці, «музична екскурсія» Україною, танці і співи «до рання».

Програму провадить Михайло Хай, доктор мистецтвознавства, професор

Вхід вільний

Акція відбувається за сприяння голови райради Ореста Бонка

Медіапідтримка: «Голос Прикарпаття», Трускавецьке Інтернет-телебачення, «Франкова криниця Підгір’я».

Прес-реліз, оргкомітет

«Запусти у Лютовиськах»

Заходи

Акції Етнофесту «Креси Карпат» «Запусти у Лютовиськах», с. Лютовиська та Букова Старосамбірського району Львівської области 17 березня 2013 р.

    • 8:00
      Служба Божа, Церква Параскеви Сербської, с. Лютовисько
    • 10:00 – 18:00
      Виставка музичних інструментів, фойє Лютовиської СШ,
    • 11:00 – 11:30
      Прес-конференція, актова зала СШ
    • 11:30
      Презентація концепції книги «Музично-інструментальна культура українців», наукові дискурси – Михайло Хай, доктор мистецтвознавства, професор (Київ)
    • 12:00
      Обід
    • 12:30
      Відвідування криниці на Гуменовім/Писаровім подвір’ю
    • 14:00
      Великий концерт капелі «Надобридень»
    • 16:00
      «Запусти» – «музика до рання»

Акція відбувається за сприяння Ореста Бонка.

Медіапідтримка: «Голос Прикарпаття», Трускавецьке Інтернет-телебачення, «Франкова криниця Підгір’я».

Євген Станкович: синтез фольклору і власного «Я»

Україна має не так вже й багато синів і доньок, котрі успадкувавши сіль рідної землі, піднеслись до верховіть ґеніяльности. Це поети – Шевченко, Франко, Леся Українка, художники – Бойчук і Марчук, кіномитці – Довженко й Іллєнко, співаки – Крушельницька і Гмиря… Із композиторського цеху до них слід віднести нашого сучасника Євгена Федоровича Станковича.

Продовження

Програма презентації книги Михайла Хая «Музично-інструментальна культура українців (фолкльорна традиція)»

23 січня 2013 р.

Презентація

концепції книги Михайла Хая «Музично-інструментальна культура українців (фолкльорна традиція)», висунутої на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка

Музей книги та друкарства
Києво-Печерська лавра

В програмі:

  • Виступ автора (5 хв.)
  • Дискурс-обговорення основних ідей та положень:
    • Народна інструментальна музика – музика контактної комунікації (15 хв.)
    • Історія: долисенківський період, М. Лисенко, Г. Хоткевич, Ф. Колесса, К. Квітка, І. Мацієвський (15 хв.)
    • Інструментальна автентика та інструментальний кіч (15 хв.)
    • Традиція й наукова реконструкція (15 хв.)
  • Ілюстрації за участю автора, капелі інструментальної музики «Надобридень» та засл. арт. України Тараса Компаніченка, відповіді на запитання, неформальні спілкування (45 хв.)

Початок о 16:00

Запрошуються учені, виконавці, студенти, усі зацікавлені та не байдужі до долі рідної культури

Вхід вільний

Презентація книги Михайла Хая «Музично-інструментальна культура українців (фолкльорна традиція)»

23 січня 2013 року о 16.00 в Музеї книги та друкарства відбудеться презентація книги Михайла Хая «Музично-інструментальна культура українців (фолкльорна традиція)», висунутої на здобуття Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка у 2013 році.

Книга є найпершою в українському етноінструментознавстві спробою осягнути часово-просторові обшири побутування явищ традиційного інструменталізму у всіх аспектах дослідження: історичному, клясифікаційному, структурно-типологічному, реґіональному, індивідуально-психологічному. Вона написана живою, неспотвореною сучасним канцелярським суржиком, мовою, стилістично-правописні норми якої повертають читача до органіки м’якої української вимови, до фонетики, що напрочуд природньо співвідноситься з так само природньою артикуляцією більшости автентичних музичних інструментів українців.
Продовження