Міжнародний Етнофест «Креси Карпат»

(прес-реліз)

Креси Карпат Україна – країна великої і розмаїтої етнічної культури, що своїми коріннями сягає трипільських глибин, а за станом збережености та ступенем впливу на сьогодення випереджує чи не всі цивілізовані нації світу. Саме ця ознака нашої ментальности не дала українцям-русичам зігнутися під гнітом винародовлення упродовж віків, саме вона привела їх до відновлення державности, саме вона й покликана уберегти нас від нинішніх нападів на нашу мову, культуру і майбуття, поспіль.

Як не може бути щасливим жоден імперський народ, що силою неправди й наруги над поневоленими вибудував свою пихату «велич» і ситість, заслуживши через те лише презирство і ненависть з боку усіх цивілізованих націй, так і не може бути зневаженим той етнос, який крізь віки фізичних поневірянь і щоденної боротьби за власну гідність проніс свою духовну традицію, віру, мову і культуру й прагне жити і працювати вільно, пам’ятаючи й шануючи заповіти і приписи традицій предків. Воістину, великою є сила традиції – їй непідвладні ні руйнівна сила гармат та шабель, ні загроза фізичного
знищення в горнилі чужинських «революцій», голодоморів, чорнобилів та експансій, ні навіть найпідступніші методи сучасних ґльобалістичних, «освітніх» та міжконфесійних технологій і чвар.

Але наївно було б думати, що процеси переймання, трансформування, реставрації та реконструкції засад народного досвіду передаються від покоління до покоління самі собою, без дошкульних втрат і аберацій – саме, навпаки – якраз вони
і створюють сприятливі умови для різного роду відхилень від норм традиції, які під виглядом новацій несуть у собі велику небезпеку схиблення та профанації. Чи не найефективнішою серед сучасних форм поширення фолкльору у сучасному світі є фестивалі, які дедалі частіше приписують собі префікс «етно». Втім, саме вони найчастіше й виступають носіями тієї самої профанації. Бум фальшиво-етнічної шоу-фестивальної індустрії набирає дедалі загрозливіших масштабів. Тому необхідно впроваджувати форми «чисто» етнічні, міцно оперті на критерії науково-виконавської реконструкції достеменної традиції, позбавлені синдрому змішування «попси», року та «академічної» псевдонародности.

Запропонована вперше в Україні Міжнародним Етнофестом «Креси Карпат» концепція, власне, й передбачає цілу низку акцій, покликаних звернути увагу не художньо-самодіяльницькі чи «народно-академічні» та шароварні підходи, а на відновлення (реставрацію) достеменно традиційних форм народної культури безпосередньо на місці їх ще недавнього функціонування та науково-виконавського репродукування (реконструкції) там, де вони вже безповоротно зникли.

Символічно, що розпочинаються акції Етнофесту «Лірницькою Покровою у Дрогобичі» за участю братчиків нещодавно зорганізованого Львівського лірницького цеху та майстрів кобзарських інструментів (бандур, кобз, лір та ін.) і їх побратимів-лірників із київського та Харківського кобзарських цехів. Адже свята Покрова своїм
омофором оберігала не лише наше воїнство, а й найуразливіші ланки народного життя у найважчі часи їх існування.

Оскільки автентика не підлягає жодним, крім божого та природнього, присудам, то в конкурсах Етнофесту братимуть участь виключно секундарні форми. Маємо дані, що лірники були брали участь у нелегкому побуті січових стрільців і повстанців УПА. То й цілком природнім на сьогодні є звернення до народної та авторської творчости про героїку УПА. Саме зараз, коли офіційні інстанції культури пропагують виключно сатанинські форми естетичного сприйняття, що призвело до політичного й міжконфесійного розбрату, а невдовзі може спричинитись навіть до втрати найпершої сиґнальної системи – мови – сама Покрова повеліває нам звернутися до однієї із найсвятіших естетик – лірницьких сакральних псальмів і кантів, кобзарських дум та історичних пісень, і навіть видобутих із правічної Пам’яті давньоукраїнських княжих часів наших-таки українських билин. І хоч найближче до Бойківського Підгір’я лірницькі осідки були зафіксовані лише у Стрию, Миколаєві, опільських Розворянах, у Великих Мостах під Львовом та надсянському Перемишлі, ймовірність забрідання сліпих старців до Дрогобича, Трускавця, Борислава, Східниці не виключена…

Після святої молитви та на Дрогобицькій Лірницькій Покрові ми зможемо зустрітись чи то на Трускавецьких різдвяних вертепних дійствах чи Запустах перед Великим постом або на старо-самбірських гаївках, а чи на самбірських, яворівських, жовківських, сколівських, волинських, рожнятівських чи міжгірських храмових відпустах тощо. Малі щорічні Акції мають спонукати до практикування традиційного співу, гри і танцю в такий спосіб, аби через певний час у кожному кресовому терені був власний осередок ладканкового співу, типової бойківської, покутської чи гуцульської музики, лірницької співогри, пастушої пищавкової (сопілкової) музики, Вертепу зорієнтованого на традицію, а не на шкільну художню самодіяльність, традиційного весільного обряду без чужинського нікчемного «тамади» й банально-вульгарних дискотек… Бо поки Дрогобич, Тернопіль і Чортків залишаються «центрами» марґінального баяно-домрово-балалайкового кічу, в Івано-Франківську – столиці п’яти кресових теренів немає жодного професійного фолкльориста, а сам Львів знемагає від засилля примітивної шароварної псевдокультури – не можемо сидіти склавши руки. Практика повернення обличчям до традицій широко розповсюджена у київських, харківських, кіровоградських, рівненських і навіть полтавських, одеських та миколаївських культурних осередках має врешті-решт дійти й до Львова, Дрогобича і Самбора, Івано-Франківська і Коломиї, Тернополя і Бережан, де шароварно-самодіяльна стилістика повністю витіснила традицію із повсякденного художнього побуту наших сучасників. Схиляння перед італійським «бельканто» та високодуховним хоровим співом не має затьмарити у нашій свідомості рідного бойківського «гойєкального», ладканкового чи лірницького співу. Звучання німецько-помосковщених баянів, казахських домбр, китайських балалайок та несамовитих бас-гітар не повинні заглушити у наших душах щирої і лагідної медитації, навіюваної звучанням бойківських трембіт, пищавок, дримб та моноліту звучання нашої інструментальної капелі/«бурси» зі скрипкою, бурдоновими цимбалами й басом та гуркотливо-веселим бубном.

Підтримайте Акції Етнофесту «Креси Карпат»… І Ви доторкнетесь своєю власною душею автентичних глибин достеменної, а не сфальшованої традиції. Візьміть безпосередню участь у наших Акціях… І Ви відчуєте усю щирість і органіку справжнього духу і сили Традиції, яка із глибини віків відлунює до нас високим Чуттям не менш високого Чину невмирущої русько-української Нації.

Оргкомітет Етнофесту «Лірницька Покрова у Дрогобичі»

Заява на участь, Положення, Організаційна діаграма

Міжнародний Етнофест «Креси Карпат»: Один коментар

  1. Щиро дякую вам! Добру справу робите.Дай вам Боже здоров”я,сили та наснаги у вашій нелегкій,але такій вкрай потрібній для нашого краю роботі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Connect with Facebook