Обережно – профанація! Зойки з підвалу й кабінетів Мінкульту

Михайло Хай (Київ)

Крики з пивниці

Іще не поховавши й не оплакавши, як велить звичай, героїв Майдану ініціятивна група (чи як вона сама себе назвала – асамблея) «діячів» культури у підвальному приміщенні (!!!!!!!!!) Міністерства, яке в народі радше називають «міні стервом», заходилася в черговий раз поспішно радитись як облаштувати майбутнє управління найупослідженішою ланкою нашого суспільного життя. Уже сам факт поспіху й місця проведення цього зборища, величезна кількість, як було декілька разів зазначено у виступах, «випадкових людей» та балаганний рівень модерування викликали тривогу і відчуття чергової наруги над загиблими і … над самою культурою.

Але про все – за порядком…

Якщо поспіх можна пояснити не лише екстреною необхідністю «подати рекомендації до ВР», а й цілком слушними побоюваннями бездарно «профукати» (вислів Ю. Тимошенко) культуру так, як це сталося після «помаранчевого» Майдану, то склад учасників зборів/асамблеї, а особливо, зміст виступів не могли не викликати занепокоєння. Цілком іґноруючи тут відверто нікчемні виголошення і реляції та навіть патологічну спробу читати графоманські вірші, необхідно одразу застерегти деякі діяметрально протилежні позиції, в яких була присутня бодай якась елементарна логіка і слушність.

Фактично, попри всі радикальні настрої молодих малярів та московськомовних борців з націоналізмом й поборників космополітичних закликів до «мистецтва без ідеології» предметний характер носили, як це не сумно, лише пропозиції єдиних дійсно відомих діячів і дійсно справжньої культури, які не погребували ганебним місцем проведення «асамблеї» – Леся Танюка та Неллі Корнієнко. Зокрема, чи не найдраматичніше виглядав момент, коли легендарний дисидент Танюк героїчно відбивав атаку вже геть знахабнілого захисника права майбутньої молоді на московський «шансон» (в українській культурі цей напівкримінальний і лихослівний жанр, здається, слава Богу, взагалі поки-що відсутній). А єдиною учасницею цього досить таки велелюдного зборища, яка представила свій оригінальний і радикально новочасний проєкт розвитку галузі, виявилася таки д-р Н. Корнієнко. Чи візьмуть до уваги слушні розробки науковців молоді екстремісти від культури? Чи дійдуть вони до нової перехідної влади? Чи знайдуться там люди, які здатні зрозуміти суть, структуру і специфіку мультиформатного «килима» української культури»? Чи вчергове не піддадуться вони формальним профанаторським спробам осідлати «міні стерво» примітивними опопсованими співаками, поетами-графоманами та іншими молодими екстремалами? Адже навіть від чи не єдиного конструктивного виступу, що пролунав тут із уст молодого спеціяліста-чиновника Мінкульту епохи Ющенка О. Журавчака, теж віяло рутиною «управлінця»: рекомендацію розтягнути реформу найодіознішої установи аж на 5 років навряд чи можна було назвати співзвучною з ідеологією Евромайдану. Й, нарешті, чи потрібне оте розпрокляте «стерво», що понад століття лише руйнує специфіку культури найкультурнішої і найшляхетнішої Нації світу, взагалі? Чи може краще вдатись до практики менеджменту культури держав, де традиційна культура практично відсутня (Америка, більшість країн Европи, до якої ми так прагнемо), а академічна послуговується музикантами й малярами, навченими і вихованими, здебільшого, … так! так! – таки в Україні?!

Ці та безліч інших конструктивних пропозицій і сумнівів, що прозвучали на цій стихійно створеній нараді «діячів» від культури без, як уже мовилося, самих її видатних діячів і, на жаль, без предметної розмови про саму культуру, не лише хвилювали, але й продовжують бентежити душі морально й фізично зранених громадян щойно народженої нової України і, сподіваємося, стануть об’єктами для серйозної дискусії, яку «не поспіхом поспішаючи» необхідно розгорнути на сторінках хоч і бездарно названого – Асамблея діячів культури), але дуже потрібного сайту в системі соціяльних мереж. Бездарність ця підтверджується не лише абсурдною логікою мовного формулювання, а й технологічно неграмотно сформульованим самим поняттям, що у Ґуґлі викидує масу асамблеє-діяче-культурних повідомлень, окрім того злощасного, що виникло нещодавно у підвалі Мінкульту.

Одним словом, благий намір одразу «взяти бика за роги» у спрофанований спосіб викликав дедалі більше сумніву і тривоги, аніж надії й радости. Не хочеться накликати асоціяцій від «пророчих» пересторог багатьох моїх друзів-однодумців – «убий Януковича у собі», «кожна влада є віддзеркаленням нас самих» та ін. – але їх слушність у нинішньому контексті набирає іще більшої актуальности. Чи віднайдуться у самій теперішній владі й у «найправіших секторах» нашої змученої суспільности, знавці найделікатніших виявів нашої зболеної культури аби уже вкотре захистити її від диких проявів хамів/геростратів/профанів/профанаторів як посланників світового Сатани? Це запитання не дає сьогодні спати, а завтра може знову не давати жити.

Отож – «поспішаймо не поспішаючи»… Бо через 5 років, як образно зауважив хтось із присутніх на «асамблеї», уже наступному Майданови прийдеться брати оте «стерво» зі скорострілами…

Софістика й шипіння у кабінетах

Зойки і атмосфера «пивниці» унеможливили подальшу роботу ініціятивної групи над утворенням «цеху фолкльористів» у форматі Асоціяції та реформованого міністерства. Тому було вирішено взяти павзу до початку його роботи. Десь через місяць, по усіх формальних призначеннях і попередній обіцянці Міністра надати умови для функціонування у його структурі для новоутвореного «Департаменту захисту традиційної спадщини» – ми у його кабінеті…

Атмосфера – протилежна… Перед нами красива культурна людина – голос Майдану, яка уважно вислуховує й, здається, намагається віднайти можливість дотримати слова у направду непростій політичній (здача Криму й початок відстрілу майданівців) та економічній ситуації. А праворуч – заступник з когорти «колишніх» періодично шипить і бризкає репліками про «неможливість» руйнування та непохитність існуючої структури, брак коштів і т. п. Втім, толєранція Міністра і наше прагнення не руйнувати одразу напрацьованих попередньо домовлень дозволяє закінчити прийом позірно мирно – спільно шукати форми і способи позитивного вирішення проблеми.

Вже у передпокої «колишній монстрик» у звичній бюрократичній манері запропонував нам зайти «до нього» і гордовито вийшов. По хвилинній нараді, вирішуємо «додивитися це кіно до кінця». На мою репліку про одне із найголовніших питань нашого «Проєкту», чому на структури, що нищать культурну Ідентичність нації, мільйонні кошти є, а на її захист не вистачає копійок та на прохання уважно прочитати усі 15 сторінок «Проєкту», основні постуляти якого були аж двічі опубліковані їх структурою у Харкові ще за правління Хама Януковича та не менш гострі і категоричні доводи колєґ – традиційно хамська відповідь – в нього так багато роботи, що читати все не вистачає часу…

Немає сумніву, що роботи у пана (мій покійний земляк, побратим й однофамілець – доктор фізико-математичних наук із Львівської політехніки – Мирон Хай таких типів іронічно називав «паняґами») заступника міністра вистачає. Особливо, якщо зважити, що йдеться про необхідність, всупереч усім вимогам і цінностям Евромайдану, залишити без жоднісіньких змін потворну гідру найосоружнішого із «Міністерв». Навіть відповідь на запитання про усунення з очей культурної публіки одіозного «Поплавка» – була незворушною: «У нього контракт до 2020 року». Уявляєте?!!! Іще мінімум 6 років по сцені Палацу культури із символічною назвою «Україна» буде повзати оте нікчемне чудовисько із графином сивухи, канапкою із салом і сонмом майже всуціль оголених дівиць, доїти такий проблемний бюджет своїми похабними «кроками до зірок» і продукувати у своєму «університеті халтури» цілі леґіони «спеців» із подібного хамства і безкультур’я!.. Про тотальне й ганебне закриття фолкльорних кафедр у «міністерві» навіть не чули, а до інших численних проблем галузі за відсутности профільної структури руки, як показала розмова у кабінеті колишнього «монстра», вочевидь, взагалі не дійдуть…

Коли вийшли у вестибюль, наткнулись на «вернісаж» портретів колишніх міністрів-«стерв’ятників». Хтось із хлопців спересердя ненароком зауважив: «Якби Дзюбі й, частково, Ступці сказати пригнутись, а решту символічно розстріляти – можливо, Майдану б і взагалі не було». Портрета нового міністра, на щастя, на виставці «монстрів» іще, майбуть, не встигли розмістити.… А може «Голос Майдану» не дозволив?…

Хай Михайло Йосипович – Завідувач, провідний науковий співробітник відділу етномузикології ІМФЕ ім. М. Рильського НАН України, професор кафедри музичної фольклористики НМАУ ім. П. Чайковського, доктор мистецтвознавства
Військове містечко, 185, пом. 7, м. Васильків, Київської обл.
моб.: 067-586-38-44; 050-591-27-66
е-mail: etnouelf@gmail.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Connect with Facebook