Традиція гри на цимбалах в Україні

Михайло Хай
Інструментальна культура українців
(фолькльорна традиція)
Монографія

Джерела вивчення та гіпотези виникнення і поширення цимбал в Україні. Типи і строї цимбал в реґіональних традиціях України. Цимбали – критерій автохтонности і автентичности традиційної ансамблевої інструментальної музики українців.

Поряд із студіюванням порівняно краще досліджених скрипкової й сопілкової, на третє після них місце в українській етноорганології небезпідставно претендує цимбальна традиція, як така, що охоплювала колись усю Україну (7; 22), але, на жаль, насьогодні досліджена ще вкрай недостатньо.

Цимбали (перс.-іран.- „сантур”, „сантир”; нім.- „Das Hackbrett”; польськ.- „cymbaly”; білор.- „цымбалы”, „цынбалы”; заг.-укр.- „цимбали”; зах.-под.- „цимбали”, „цимбал”, „цимбалєтка”; бук. – „цимбал” – H. – S . 314. 122-4) в українській традицції – це збірне поняття, що диференціюється відповідно з конкретними реґіональними їх різновидами, а саме: лемківсько-бойківською (переважно, квінтово-бурдонового типу), гуцульською (мелодико-акомпануючий тип, як правило ґенамісотонічного строю, подільською (мелодико-акомпануючий тип діятонічного строю з окремими відхиленнями в бік ґенамісотоніки) та наддніпрянською (мелодико-акомпануючий тип чисто діятонічного строю).
Продовження