Весільні інструментальні награвання (т. зв. «вівати»/»віваті») у східньо-подільсько-наддніпрянській традиції українців

Михайло Хай (Київ)

Весільно-драматичне дійство в українській традиції було і подекуди й понині залишається середовищем, в якому найконтрастніше (після рудиментів календарної обрядовости) закцентовані посутні архаїчні первісно-синкретичні ознаки етнозвукового і, ширше, народно-драматичного, декоративного, мовно-інтонаційного, хореологічного і т. п. ідеалу. Саме цей психолого-перцептивний феномен з розгорнутою палітрою семантичних характеристик творення певного етнографічного стилю й становить основу механізму самоідентифікації нації, етнографічної (субетнічної) групи чи навіть іще дрібнішого (льокального) етнічного утворення. В умовах бездержавности та перманентного імперського тиску на українську етнічну культуру, подібна здатність самозбереження ставить її чи не на найвищий щабель згаданого самоідентифікаційного процесу, що разом із мовою вербальною є «останньою барикадою» існування Нації як такої. Продовження

Традиція Зеленькова – Наддніпрянщина

Східноподільська традиція с. Зеленьків Тальнівського р-ну Черкаської обл.
Пісні (обрядові та ліричні) у виконанні автентичних співачок та інструментальна музика (весільна і танці) від скрипкової капели музики-«веселіки»: Васильченко І.М., 1923 р. н. – скрипка; Гунчак Г.Т., 1929 р. н. – скрипка-втора; Ткачук В.Ф., 1924 р. н. – “бухало”.


Продовження

Надобридень – Зеленьків

Українські автентичні виконавці. Східне Поділля.
Надобридень, весільний марш. Черкаська обл., Тальнівський р-н, Зеленьків.
Виконавці: Васильченко І.М., 1923 р. н. — скрипка; Гунчак Г.Т., 1929 р. н. — скрипка-втора; Ткачук В.Ф., 1924 р. н. — “бухало”.
Польові записи Михайла Хая.